Хутрове в'язання

Хутрову пряжу перша створила Пола Лішман у середині 70-х років (народилася в 1949 році в Канаді, в Монреалі). Звичайно, в історії моди можна знайти аналоги цієї пряжі, наприклад, існувала в недалекому минулому синель (щільний, пухнастий, схожий на кошлату гусеницю дуже довгий шнурок, що складався з туго скручених вузьких стрічок), або перші моделі Пако Рабанн, який запропонував у 1968 році «в'язане хутро» і алюмінієвий трикотаж. Пола Лішман запатентувала свій винахід.

До 1998 року вона була одноосібним власником патенту, і секрети щедевру хутрового трикотажу залишалися відомими лише вузькому колу хутровиків-фахівців.

Технологія виготовлення моделей, застосовувана Полою Лішман, дуже трудомістка:

1. Це створення самої хутрової нитки;

2. В'язання (на одне тільки навчання нового в'язальники йде близько трьох місяців); 

3. Кілька ступенів контролю якості.

За роки роботи компанія Поли Лішман експериментувала з фактурою різних видів хутра – опосума, ондатри, норки, койота, єнота, скунса і кролика. На сьогоднішній день домінуючим матеріалом в її колекціях став щипаний бобер. Останнім нововведенням, яке надає полотну абсолютно унікальних властивостей, стало додавання бавовняного волокна в процесі створення хутрової нитки. Нова «тканина», одержувана за новою технологією, поєднує в собі безліч якостей – вона легка, еластична, добре драпірується та двостороння, як трикотаж; красива і тепла, як хутро; легко переться, як бавовна.

За матеріалами http://tanstata.blogspot.com/2011/03/paola-lishman.html

Як зробити хутрову нитку http://tanstata.blogspot.com/2011/03/blog-post.html